Нічого не сталося,
Осінь, і кава холоне...
В очах поволокою
Море застигло солоне.
Завмерло мовчання.
В повітрі блука прохолода.
Не треба дощу,
Та, не чує нікого природа.
Пронизує вітер,
І листя промокло до нитки.
Я трішки постою
Під зливою, мовчки, як влітку.
Ще пару хвилинок,
Ще трохи лишилося болю.
Є час увінчати себе
Другорядною роллю.
Не хочеться пити -
Занадто вологе повітря...
Каскадами сліз напоїла
Осіння палітра.
Розбились пориви
Душі об житечну підставу.
Все добре. Я просто... не можу,
чомусь, пити каву.
Щоправда... байдужість
Нікого іще не зцілила.
На все воля Божа. В любові
Людській справжня сила.
Нічого не сталося,
Осінь, прощання безмовне...
Наступний, будь ласка,
Звільнилося серце невтомне.