
📉 В системі охорони здоров’я дедалі помітніша втома матеріалу: фінансування зростає фрагментарно, доступ до медичних послуг залишається обмеженим, а кадровий дефіцит ігнорується системно.
📌 Навіть обґрунтовані підвищення зарплат без чіткого механізму їх фінансування можуть паралізувати бюджет. А пацієнт, який потрапляє до лікаря із запізненням, рідко отримує лікування з очікуваним результатом.
🏥 Водночас в Україні є випускники галузі громадського здоров’я, є потенціал для розвитку профілактики, але замість системної інтеграції — пілотні проєкти. У бюджеті на профілактику — лише кілька відсотків.
👩⚕️ Молоді медики — є. Але лікарні не завжди можуть їх прийняти: бюджети не витримують, навантаження високе, підтримка — мінімальна. І запускається знайомий цикл: брак персоналу → перевантаження → вигорання → звільнення → ще менше персоналу.
⸻
🇺🇦 Україна також стикається з тими самими викликами:
• браком кадрової політики в державному секторі,
• недооцінкою профілактичної медицини,
• відсутністю психологічної підтримки для фахівців,
• і відсутністю базової медичної освіти в школах, яка формує розуміння здоров’я ще до перших хвороб.
👶 Поки ми не навчимо молодь розуміти власне тіло і ризики, ми лише «лататимемо» кризові стани, не запобігаючи їм.
🧠 Один із відомих фахівців з громадського здоров’я сказав: «немає системи — немає результату». Це стосується і нас. Бо реформа — це не лише про тарифи. Це про доступність, ранню діагностику, фахівців, яким не страшно залишитись у професії, і про реальну профілактику, а не гасла.
💬 А як ви вважаєте: що в системі охорони здоров’я треба змінювати першочергово — кадри, освіту, фінансування, чи все водночас?