Диктатор - історія нічого не навчила

Подробнее о видео

Ще відо­ма як Вій­на Потрій­но­го Альян­су, Вій­на Тро­їсто­го сою­зу. Вела­ся між Пара­гва­єм і Тро­їстим сою­зом: Арген­ти­ни, Бра­зиль­ської імпе­рії та Уру­гваю. Три­ва­ла з 1864 по 1870 рік. #історія #новини #війна Тери­то­рі­аль­ні пре­тен­зії були у всіх. Бра­зи­лія зазі­ха­ла на при­ро­дні паду­бо­ві ліси Пара­гваю, роз­та­шо­ва­ні на пів­ні­чно­му схо­ді кра­ї­ни. Арген­ти­на заяв­ля­ла про свої пра­ва на тери­то­рії на схід від Пара­ни, а також на захід від річки Пара­гвай. Існу­ва­ли супе­ре­чки щодо судно­плав­ства на річко­вій систе­мі Пара­гвай-Пара­на та досту­пу до регіо­наль­них рин­ків. Бра­зи­лія вима­га­ла від Пара­гваю нада­ти про­він­ції Мату-Гро­су доступ через річку Пара­гвай до Пара­ни і Атлан­ти­ки. Пара­гвай вима­гав від Арген­ти­ни нада­ти йому доступ до Атлан­ти­чно­го оке­а­ну через річку Парану.

Пара­гвай був гео­гра­фі­чно ізо­льо­ва­ним: він єди­ний не мав вихо­ду до моря. Керів­ни­цтво Пара­гваю під­три­му­ва­ло курс на побу­до­ву неза­ле­жної від зов­ні­шньо­го сві­ту еко­но­мі­ки і жорс­тку централізацію.
Близь­ко 98% земель Пара­гваю пере­бу­ва­ло в руках дер­жа­ви. Вона ж здій­сню­ва­ла і зна­чну части­ну виро­бни­чої діяль­но­сті. Існу­ва­ли так зва­ні «має­тки Батьків­щи­ни» — 64 госпо­дар­ства під дер­жав­ним управ­лі­н­ням. Біль­ше 200 іно­зем­них фахів­ців, запро­ше­них у кра­ї­ну, про­кла­да­ли теле­гра­фні лінії і залі­зни­ці, що спри­я­ло роз­ви­тку ста­ле­ли­вар­ної, текс­тиль­ної, папе­ро­вої, дру­кар­ської про­ми­сло­во­сті, судно­бу­ду­ва­н­ня і виро­бни­цтва пороху.
Уряд пов­ні­стю кон­тро­лю­вав екс­порт. Основ­ни­ми това­ра­ми, що виво­зи­ли­ся з кра­ї­ни, були цін­ні поро­ди дере­ви­ни і пара­гвай­ський чай — мате. Полі­ти­ка дер­жа­ви була жорс­тко про­те­кціо­ніст­ською, імпорт факти­чно пере­кри­вав­ся висо­ким митом.

Щоб досяг­ти оке­а­ну пара­гвай­ським суднам, що вийшли з річко­вих пор­тів, необ­хі­дно було прой­ти вниз річка­ми Пара­на і Пара­гвай, досяг­ти Ла-Пла­ти, і лише потім вийти в оке­ан. У заду­мах пре­зи­ден­та Пара­гваю було отри­ма­н­ня пор­ту на Атлан­ти­чно­му узбе­реж­жі, що було можли­ве лише при захо­плен­ні части­ни бра­зиль­ської території.
У ході під­го­тов­ки до реа­лі­за­ції цих цілей було поча­та модер­ні­за­ція армії і роз­ви­ток вій­сько­вої про­ми­сло­во­сті. В армію в поряд­ку обо­в’яз­ко­вої вій­сько­вої слу­жби було при­зва­но зна­чну кіль­кість сол­да­тів, які під­да­ва­ли­ся інтен­сив­но­му вишко­лу. У гир­лі річки Пара­гвай були побу­до­ва­ні фор­ти­фі­ка­цій­ні спо­ру­ди. Про­во­ди­ла­ся також і дипло­ма­ти­чна під­го­тов­ка. Пара­гвай уклав альянс з панів­ною в Уру­гваї Націо­наль­ною пар­ті­єю «Блан­ко».
Метою Арген­ти­ни було об’­єд­на­н­ня під сво­єю егі­дою всіх кра­їн, що рані­ше вхо­ди­ли у віце­ко­ро­лів­ство Ріо-де-ла-Пла­та, зокре­ма Пара­гваю й Уру­гваю. Вона роби­ла спро­би досяг­ти цьо­го, про­те мар­но — бага­то в чому через втру­ча­н­ня Бра­зи­лії. Бра­зи­лія, що пере­бу­ва­ла в той час під управ­лі­н­ням пор­ту­галь­ців, була пер­шою кра­ї­ною, що визна­ла неза­ле­жність Пара­гваю у 1844 році. Побо­ю­ю­чись надмір­но­го поси­ле­н­ня Арген­ти­ни, уряд бра­зиль­ців волів під­три­му­ва­ти баланс сил у регіо­ні, допо­ма­га­ю­чи Пара­гваю і Уру­гваю збе­рег­ти суверенітет.
Бра­зиль­ська про­він­ція Мату-Гро­су не була зв’я­за­на з Ріо-де-Жаней­ро сухо­пу­тни­ми доро­га­ми, і бра­зиль­ським суднам потрі­бно було прой­ти через пара­гвай­ську тери­то­рію річкою Пара­гвай, щоб діста­ти­ся адмі­ні­стра­тив­но­го цен­тру про­він­ції Куя­би. Про­те часто отри­ма­н­ня дозво­лу на це від пара­гвай­сько­го уря­ду було пов’я­за­не з вели­ки­ми труднощами.
У кві­тні 1864 року Бра­зи­лія від­пра­ви­ла до Уру­гваю дипло­ма­ти­чну місію. Її метою було отри­ма­н­ня ком­пен­са­ції за зби­тки, що були запо­ді­я­ні бра­зиль­ським фер­ме­рам у при­кор­дон­них кон­флі­ктах з уру­гвай­ськи­ми. Пре­зи­дент Уру­гваю Ата­на­сіо Агір­ре (пар­тія Блан­ко) від­ки­нув претензії.
Очіль­ник Пара­гваю запро­по­ну­вав себе як посе­ре­дни­ка на пере­го­во­рах, але бра­зиль­ці висту­пи­ли про­ти. У сер­пні Пара­гвай розі­рвав дипло­ма­ти­чні від­но­си­ни з Бра­зи­лі­єю і ого­ло­сив, що оку­па­ція Уру­гваю бра­зиль­ськи­ми вій­ська­ми буде пору­ше­н­ням рів­но­ва­ги в регіо­ні. 12 жов­тня бра­зиль­ські части­ни втор­гли­ся до Уру­гваю. При­хиль­ни­ки уру­гвай­ської пар­тії Коло­ра­до і Венан­сіо Фло­ре­са , під­три­ма­ні також і Арген­ти­ною, об’­єд­на­ли­ся з бра­зиль­ця­ми і пова­ли­ли уряд Агір­ре і пар­тії Бланко.
Ті в свою чер­гу звер­ну­лись до Пара­гваю про допо­мо­гу, про­те не отри­ма­ли. Нато­мість 11 листо­па­да пре­зи­дент Пара­гваю від­дав наказ захо­пи­ти бра­зиль­ське судно «Мар­кіз Олін­да», що пря­му­ва­ло річкою у бра­зиль­ську про­він­цію Мату-Гро­су з ново­при­зна­че­ним губер­на­то­ром про­він­ції на борту.
#диктатор