Завітала на каву гостя...
І обличчя, таке знайоме...
Не представилася, сказала,
що відвідує всі прийоми,
Чаювання не пропускає,
Любить зустрічі урочисті,
Має наміри щиросердні,
І думки прохолодно - чисті.
Від присутності тої дами,
Ніби лего довкола стало.
Я пригадувала... Марія...
чи Світлана, чи може, Алла?
І присутні не пам'ятали,
І відводили очі часом,
І звертались до неї, "пані",
Підбирали пестливі вчасно.
Втім, незручно було спитати,
Та, так "приязно" говорила,
Посміхалася, наче "рідна",
Хрест в руці до грудей тулила.
І про щось таке торохтіла,
Дуже легке... чи про погоду...
Чи про котиків, та парфуми,
Чи квітучу жіночу вроду?
І кружляла поміж столами,
І виходила із кімнати,
І верталася, й цокотіла,
Як приємно зі мною знатись.
Обіймалася на прощання,
Не затрималася надовго,
І подякувала за каву,
Ще лишила конверт до того.
У крнверті була записка:
"Прохолода - то також диво,
І полегшення - теж свобода.
Квітка з льоду цвіте красиво."
Я ім'я тої враз згадала!
То не Легкість, ласкава пані,
То ж бо - Холодність, зріла дама,
І візити її неждані.
Що ж не питиму з нею кави,
Хай танцює в чужому храмі.
Краще з квітнем я вип'ю чаю,
І віддам шану іншій дамі.
Алла Сігарьова. 2024.
Музика Люсьєна Шамбаллані.