Далеко-далеко, в плавнях
Хитається дуб сторічний,
Схиляється над водою
Нескорений стан містичний.
В обіймах своїх тримала,
Його неосяжний стовбур,
Так, подумки, з ним мовчала
Про вуст невиразний контур,
Про лінію губ розмиту,
І лінії на долонях...
Про те, що було прожито,
І про сивину на скронях...
Про ціну свого мовчання,
І ниючий біль душевний...
Про те, що любов лишила
Відбиток в душі священний.
То рано, то надто пізно,
То тягне, то забуває...
І мало, і забагато,
І мчить час, і не встигає.
Далеко-далеко, в плавнях
Річної води немає,
А небо, той дуб сторічний,
Все, подумки, обіймає.
А небо його цілує
Краплинами дощовими,
І тільки Всевишній знає,
Що буде і з нами, й з ними.
А вітер у плавнях виє,
І ниє єство дубове,
Кричав би нелюдським криком:
"Вернися, моя любове!"
Алла Сігарьова, 18.01.2025р.
Музика Люсьєна Шамбаллані.