Світанок скоро, Боже, я благаю...
Сторонню душу серцем відчуваю...
Чи можна дати іншими руками,
Все те, що їй судилось небесами?
Чому без зайвих слів все на долонях?
Для кого квітне цвіт на підвіконнях?
Чи можна бути янголом за фахом
І йти на небеса підземним шляхом?
Чому я почуваюсь не за віком?
Навіщо ехо б'ється в серці криком?
І як не користуючись словами,
Зігріти душу жовтими квітками?
Чому мені болять чужії шрами?
Для чого нам мінятися думками?
І як мені залишитись у тіні
Від самої розлуки і по нині?
Лишається іще одне питання,
Останнє, за годину до світання:
Чи можна душу іншого зцілити,
Якщо її всім серцем не любити?