"КОЖЕН РУШНИК ТО СПАЛАХ ДУШІ МОЄЇ..." ДО 110 РІЧНИЦІ ВІРИ РОЇК

Подробнее о видео

#ВіраРоїк #вишивка #вишиванка #рушник #геройУкраїни #Лубни
«Ця жінка вишиває Україну» : до 110- річчя від дня народження В. Роїк
23 квітня, напередодні 110-річного ювілею відомої вишивальниці Віри Роїк, представники Лубенської міської ради, управління культури і мистецтв виконкому міської ради, Лубенського краєзначого музею імені Гната Стеллецького та Лубенської публічної бібліотеки імені В. Малика вшанували пам’ять своєї знаменитої землячки і поклали квіти до меморіальної дошки на честь мисткині, що на будинку по вулиці Пушкіна, де вона жила упродовж 1927-1944 рр.

25 квітня виповнюється 110 років з дня народження найвизначнішої і найтитулованішої вишивальниці, нашої славетної землячки, уродженки Лубен, почесної громадянки міст Лубни, Кобеляки Полтавська області та м. Сімферополя, Героя України, члена Національних спілок художників та майстрів народного мистецтва України Віри Сергіївни Роїк.

Перелічувати регалії вишивальниці можна довго, адже Віра Сергіївна прожила довге плідне творче життя і за свою багаторічну подвижницьку діяльність у народному мистецтві вишивки була відзначена численними преміями та нагородами: лауреат Асоціації національних товариств і общин народів Криму та Республіканського фонду культури, лауреат Державної премії АР Крим, лауреат премій імені В. Короленка та О. Сластьона, кавалер ордена княгині Ольги, міжнародного ордена Миколая Чудотворця «За примноження Добра на Землі», церковного ордена Великомучениці Варвари, Заслужена майстриня народної творчості УРСР, Заслужений художник Автономної Республіки Крим тощо…

Мистецтвознавці називають її роботи феноменальними, а відвідувачі саму Віру Сергіївну - «вісницею Божої благодаті».

Віра Сергіївна Роїк народилася 25 квітня 1911 року в Лубнах. Її батьки були освіченими людьми, приятелювали з Антоном Макаренком, письменниками Панасом Мирним та Володимиром Короленком. Навчалась у Полтавській Маріїнській гімназії та балетній студії, на робітфаці Полтавського інституту сільськогосподарського будівництва.

Драматизму її долі вистачило б на багатьох. У 25-му році почала працювати вишивальницею знаменитої Полтавської фабрики, переймаючи секрети від визнаних майстринь. А у 41-му була призвана до армії, бо вважалася вмілою шифрувальницею. Але одного дня, коли почався наліт ворожої авіації, вибуховою хвилею її відкинуло на кілька метрів і життя врятувало лише те, що впала на купу землі. Ушкодженими виявились хребет, права рука, що призвело до інвалідності. Та це не стало для неї присудом долі: Віра Сергіївна навчилась тримати голку в лівій руці, і навіть, перебуваючи в гіпсовому корсеті упродовж 25-ти років, продовжувала займатись улюбленою справою. У зв’язку з проблемами із здоров’ям Вірі Сергіївні довелось переїхати жити в Крим (1952 р.). Не покидала вишивки. Вишивання додавало сил, дозволяло іти до людей з позитивними емоціями та черпати від них наснагу.

Вперше свої вишивки Віра Роїк виставила в 1936 році на Всесоюзній виставці у Москві. Загалом майстриня організувала 140 персональних виставок своїх творів «Український рушничок», у тому числі, у всіх обласних центрах України, а також у Росії, Німеччині, Болгарії, Польщі, Туреччині. Брала участь у 287 загальних художніх виставках в СРСР, України і за кордоном, у тому числі в Бельгії, Франції, Угорщини, Італії, Монголії, США, Хорватії. Роботи Роїк зберігаються в 43 музеях різних країн світу.

Віра Роїк створила в Криму справжню школу української народної вишивки, де передавала вишивальницям з різних куточків України свій досвід і знання. Саме вона стала засновницею музею декоративного мистецтва народних умільців, салону живопису самодіяльних художників Криму, за що була удостоєна високого звання Героя України (2006 р.).

Про неї написано багато нарисів, статей, монографій і книг. Їй присвячено поетичні та музичні твори, написано багато портретів. Про життєвий шлях вишивальниці детальніше можна дізнатись із кінорозповіді «А на тих рушничках Україна моя» та з її особистої книги «Мелодії на полотні», де вона розповіла про себе більше, ніж мовою вишивки.

Треба віддати належне вкладу її сина, Вадима Михайловича Роїка (нині покійного, відійшов у засвіти у вересні минулого року), який був невтомним пропагандистом творчості своєї матері. Він підтримував усі її ініціативи. Саме завдяки йому виставка робіт Віри Роїк під назвою «Український рушничок» перемандрувала картою України і світу (карту мандрівки «Українського рушничка» Віри Роїк додаємо нижче).

Лубенці шанують пам’ять своєї землячки - її ім’я носить одна з лубенських вулиць та загальноосвітня школа №7, де влаштовано музей української вишивки імені Віри Роїк.