
Я часто чую фразу: «Головне, щоб лікар не виїхав». Але з кожним роком усе більше колег не просто виїжджають — вони не планують повертатись.
І мова не лише про гроші.
Мова про ставлення.
📉 Навіть формально підвищені зарплати не покривають базових витрат. Більше того, будь-яке зростання — часто лише цифра в постанові. Фонд оплати праці той самий. Навантаження більше. Гарантій — менше.
👩⚕️ Молоді лікарі не хочуть бути героями за рахунок власного життя. Їм не потрібні медалі. Їм потрібна прогнозована система — із чіткими правилами, справедливою оплатою та нормальним графіком. І це не примха. Це норма.
🧾 Чим далі — тим більше зростає відчуття: у нашій системі немає головного суб’єкта — самого медичного працівника. Усі обговорення — про тарифи, коефіцієнти, бюджети. Але не про цінність лікаря.
І це — небезпечно.
🔍 Сьогодні ми бачимо, що реформа перетворилася на ритуал: звіти, обіцянки, періодичні підвищення, які не мають під собою ресурсу. Уже зараз система не здатна витримати зростання штату або запропонувати конкурентні умови.
А в цей час хтось із колег пише мені вночі:
— «Ти не знаєш, де можна попрацювати без ставки, але із повагою? Бо тут — ані того, ані іншого.»
⚖️ Ми не можемо говорити про зміну системи без чесної розмови про реальну оплату праці, правила гри та відповідальність керівників.
⸻
🔹 А ви колись пробували пояснити медсестрі, чому за нічне чергування вона отримала менше, ніж продавець у супермаркеті?
🔸 А чи знаєте, як це — дивитись в очі лікарю, який після 36 годин роботи запитує: «Це вся моя зарплата?»
⸻
👊 Я не проти реформ. Я за те, щоб у центрі кожної реформи був лікар, медсестра, санітарка — не як ресурс, а як людина, без якої система не існує.
🗣️ Що для вас — справедлива оплата в медицині? І чи взагалі ми готові говорити про гідність, а не про ставки?